photo #9287883

Її катували струмом, забивали цвяхи в коліна, влаштовували імітацію розстрілу, а у камері вона намагалася покінчити з собою, але вижила. Олена Пех провела шість років у російському полоні: два - у в'язниці, чотири - в таборі. У 2014 році Олена з донькою виїхали до Одеси. Але через два роки в її матері стався інсульт, і жінка почала регулярно їздити на окуповану територію, щоб доглядати за нею. Під час одного з візитів її викрали й звинуватили у співпраці з українською владою. Перші місяці її катували, знаючи межу болю: струм, протигаз без повітря, фізичне насильство. Від болю вилазили очі, тіло розривало зсередини та відкривалася кровотеча. На колінах досі шрами від цвяхів, які вбивали блокнотом. Були й сексуальні приниження, здирання одягу, постійні образи: "українська підстилка", "жидівська тварюка". Двічі її виводили до стінки й стріляли з кулемета над головою. Одного вечора охоронець приніс хліб і яблуко, - вона не з'їла, натомість попросила відро води, а за батареєю знайшла шматок металу. Спочатку хотіла повіситися, але ноги діставали до підлоги. Тоді вирішила порізати вени. Тупим металом шкребла шкіру, доки дісталася вен, і кров потекла у воду. Уранці її камера "розкрилася". Волосся прилипло до підлоги від крові. Її перетягли в іншу камеру, перев'язали та облили водою. Коли вона отямилася, - то вже нічого не боялася. Найболючішим виявився удар від рідних. Через два роки адвокатка дала Олені ознайомитися зі справою. Серед доказів були свідчення матері й сестри, які звинувачували її в тому, що вона за Україну, а вони - за росію. Їй дали 13 років, "пришили" державну зраду. Своє останнє слово вона сказала коротко: "13 років - за що?". Триматися їй допомагала любов до доньки та рідкісні дзвінки, в яких донька зі сльозами казала "Мамо, про вас забули". За кілька днів до обміну її змусили написати прохання про помилування на ім'я Путіна, а через три дні оголосили: вона помилувана. Далі були дев'ять годин до Москви, ніч в одиночці, потім автобус, мінне поле і наказ бігти. І лише коли росіяни зникли, вона почула українською: "Ви вже вдома". Сьогодні Олена живе в Німеччині. Полон змінив її назавжди: вона уникає людей, розмовляє з деревами та робить руками шкатулки, щоб заспокоїтися. Її мрія - щоб Господь вимкнув у людей здатність створювати зброю. А особисте щастя для неї - у щасті її доньки.